СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРОЕКТ THE NEW YORKER
Що станеться якщо зникнуть новини?
В окрузі Джонс, штат Північна Кароліна, та багатьох інших місцях країни, місцева журналістика майже зникла.
b!p
Ілюстрація Еріка Картера
Illustration by Erik Carter

З давніх-давен уповноважені члени громади містечка Поллоксвіль (Pollocksville), що у Північній Кароліні, в якому мешкало не більше трьох сотень людей, проводили щомісячні громадські збори у старому залізничному депо, на головній вулиці біля річки Трент. У вересні 2018 року ураган Флоренція затопив річку; вода піднялася аж на десять футів, сильно пошкодивши десятки споруд в місті. Старе депо було майже знищено, як і всі архівні записи до двадцятих років минулого століття, які там зберігалися.
Зараз громадські збори проходять у колишній аптеці через дорогу від магазину "Dollar General". Восени, увечері одного вівторка, уповноважені громади знову зібралися там, сидячи під люмінесцентними вогнями та американським прапором, разом із сьома жителями міста (типова кількість присутніх). На порядку денному - обговорення постанови щодо поновлення пошкоджень, що були завдані ураганом. Це рішення було одим з багатьох заходів реагування, яких було вжито містом. "Хтось з присутніх тут хотів би прокоментувати це питання?" - запитав Джей Бендер, мер міста, який займав цю посаду вже майже сорок років. Він мав "шапку" з сивого волосся та протяжну вимову.
Еліс Штрайхорн, перукарка, якій далеко за шістдесят, і яка більшу частину свого життя прожила у Поллоксвілі, підняла руку. "Це рішення про відновлення після урагану" - сказала вона. "Що ми можемо про це знати? Як можна коментувати рішення, про яке нічого не знаєш?". Помешкання Штрайхорнів, яке розташовано у низинах, було одним з перших, яке зазнало пошкоджень. Вона також чула, що було отримано гранти на боротьбу з наслідками урагану. ("Тому я і продовжую ходити на ці засідання", - сказала вона пізніше, - "Хочу побачити чи почне щось відбуватися.")
Bender:
Про рішення повідомлялося. Було опубліковано повідомлення.
Strayhorn:
Опубліковано де?
BENDER:
В міській газеті та зовні офісу.
STRAYHORN:
...
Полоксвілль розташований в окрузі Джонс, і більшість мешканців цього округу скажуть вам, що в окрузі Джонс немає газети. Раніше це був тижневик Jones Post, заснований у 1976 році. Але це видання протягом багатьох років поступово зникало: спочатку стало регіональним вкладишем, що розповсюджувався разом з іншими газетами, та все менше і менше містило змістовної місцевої журналістики. На даний момент навіть його видавець не готовий називати це газетою. За однією з оцінок, США за останні п'ятнадцять років втратило одну четверту всіх газет, які видавались. В переважні більшості це щотижневі газети та інші не щоденні газети. Близько п'ятнадцяти сотень американських округів мають лише одину газету, яка виходить, як правило, щотижня; ще двісті округів взагалі залишились без газети. Ці місця дослідники називають інформаційними пустелями, і один з них, Джонс Каунті, сказав, що це є вже типовою ситуацією. Бендер опублікував повідомлення про постанову. Він розмістив її в "New Bern Sun Journal", що базується в сусідньому окрузі. Мало хто в Поллоксвілі читає його.
Еліс Штрайхорн просиділа на зборах ще з півтори години і потім, ще до завершення, пішла. Але перед тим, вона, виходячи, заявила Меру, що він ризикує втратити свою посаду. Вона пішла і питання було розглянуто вже через декілька хвилин. Збори перейшли до інших питань порядку денного: до витоку каналізації на кладовищі, різдвяних вогників у місті, знаку «Ласкаво просимо в Поллоквіль», мертвої лисиці та долі кимось покинутого Форду "Crown Vic" 1999 року випуску.
Я наздогнав Еліс Штрайхорн на вулиці. Мені хотілося дізнатися про яку газету говорив Бендер у своїй відповіді.
"Я не знаю" , - сказала вона, аж раптом пішов дощ. "Я не отримую жодних газет". Стоячи під дощем, вона також повідомила, що через ураган втратила дві машини, а зараз ризикує втратити будинок.
Photograph: Lee Scott / Unsplash
Я запитав у неї чи поява місцевої газети буде мати для неї якесь значення.
"Можливо, якщо б газета написала про мою історію, уповноважені на зборах звернули би більше уваги", - відповіла Еліс. "Я навіть не можу пригадати, коли ми в останній раз тут отримували якусь газету. Інформація дуже обмежена. Не так, як раніше. Я не знаю, що відбувається навколо".
Окрім журналу Sun, ще є декілька видань з сусідніх округів, які все ще проникають у Джонс: "the Kinston Free Press" з округу Ленуар, "the Jacksonville Daily News" з округу Онслоу. Але жодне з цих видань не має більше ніж декілька сотень читачів у межах округу. Усі три видання належать компанії Gannett, яка контролює понад двісті видань по всій країні. Під керівництвом Gannett багато видань стали "газетами-зомбі", змарнованими версіями своїх колишніх "я", покручені за рахунок скорочення витрат.
Професорка жунралістики Університету Північної Кароліни, Пенні Абернаті, розповіла мені, що двадцять років тому набільша державна газета могла вважати, що висвітлює сільські райони. На піку свого розвитку, у дев'яностих роках минулого століття, відділ новин видання "the Raleigh News & Observer" нараховув майже двісті п'ятдесят співробітників. Сьогодні ж їх близко шестидесяти. "Це означає, що більше немає людей, котрі б блукали минулим, продукуючи історії, які б поєднували суспільство регіонів разом", - констатувала Абернаті. "Екосистема новин" стала особливо посушливою у бідніших місцях зі старшими жителями, які мають гіршу освіту, ніж середньостатистичний американець. "Південь, як правило, втратив більше газет і має більше округів без місцевих видань, ніж будь-яке інше місце", - сказала вона.
Photo 1: "Якщо ти приблизно мого віку, тобі тут зовсім нічого ловити," - сказав двадцяти-зчимось річний мешканець округу Джонс.

Photo 2:
Покинутий автомобіль ззовні Bell's Corner.
Photos by Kennedi Carter for The New Yorker
Тимчасова місцева адміністрація Полоквілля знаходиться на південному кінці шосе№17, головної дороги міста. Вранці я приїхав туди, щоб поговорити з мером Бендером. Бендери живуть в цьому районі з XVIII століття, коли європейські переселенці вперше приїхали до регіону та "побудували сільськогосподарське господарство", зосереджене навколо "Південної плантації", - так йдеться про них на офіційному сайті округу. Бендер відвідував Центральну середню школу Джонса в середині шістдесятих років, у період, який він назвав "напівінтеграцією". На момент повної інтеграції восени 1969 р., він перебував у коледжі, коли молодший брат розповів йому про конфронтації, що почали відбуватися. У той час демократи були при владі. Бендер став демократом, як тільки закон йому дозволив зареєструватися у партії. Я запитав його, чи є якісь національні проблеми, які йому болять. "Я вважаю за краще знаходитись над бійкою". "Я схиляюся до певних речей, про які гооврить кожна із сторін, проте я не хочу про це розмовляти". Я запитав, чи вважає він, що існує якийсь зв'язок між кліматичними змінами та нещадністю урагану Флоренція. "Ви можете говорити про зміну клімату все що вам заманеться, але ми мали безпрецедентний двадцятиметровий потоп. Я не чув, щоб хтось звідси казав, що кліматичні зміни якось з цим пов'язані. Я теж не буду цього говорити".
За спиною Бендера, на стіні тимчасової ратуші знаходилась аерофотозйомка пошкоджень, що були заподіяні місту ураганом Флоренція. Ми деякий час говорили про наслідки повені, про урагани та інші новини. Бендер дивится кабельне телебачення та виписує журнал New Bern Sun. Він вважає, що друковані газети та книги приречені. "Я вже багато років не купував книг у твердій обкладинці, окрім Джона Грішема", - повідомив Бендер. Я пригадав йому випадок на місецвих зборах, коли він повідомив Еліс Штрайхорн про сповіщення, яке було опубліковано у виданні, яке мало хто тут отримує. "Слухайте, я цим займаюся вже 38 років і мені все одно, чим ви займетесь, - завжди знайдеться хтось, хто з'явиться і скаже: Я нічого не знав про це!". "Тому що люди хочуть, щоб їх годували з ложки. Я також за роки своєї роботи зрозумів, що не важливо скільки ти публікуєш, друкуєш, пишеш, більшості людей - не всі, звичайно, але більшість - нічого з того не читають". Також він сказав: "Більшість людей не хочуть, щоб факти їх спантеличували".
Бендеру прийшлась до душі ідея знову мати місцеву газету в окрузі Джонс. Проте він не дуже захопився ідеєю журналістських розслідувань: "Я не певний, що газета має займатися розслідуваннями", - сказав Бендер. "Якщо журналіст отримує анонімку: ви маєте перевірити Бендера, який не зробив те і те.. - тоді добре. Але, навіщо ви просите газету, якщо думаєте, що хтось не робить свою роботу правильно? Ви ж не збираєтесь нікого звільняти. Ви маєте дочекатись виборів, якщо ви не збираєтесь йти до суду".
Більшість людей не хочуть, щоб факти їх спантеличували.
Джей Бендер, мер міста Полоксвілль, Північна Кароліна
Він додав: "Я - відкрита книга, і всі мої дії - відкрита книга. Але мені здається дуже неприємним - і, чесно кажучи, дещо образливим - витрачати свій час або час моїх співробітників на надання інформації громадянам чи людям про будь-що.. коли наштовхуєшся на проблеми, необхідно приймати рішення, оскільки ніхто і нічого не знає про проблеми, які виносятся на обговорення. Чи може газета з цим зарадити? Можливо, можливо. Не знаю".
За тиждень до мого першого візиту до Полоксвілля відбулися вибори мера. На міській дошці об'яв було зображено три обличчя людей, які бігали довкола міста. Однією з них була Марія Роблес, яка після двох десятків служби у Повітряних силах США, кілька років тому переїхала до міста та отримала роботу у трентонському коледжі Lenoir Community. "Тут нічого не залишається, окрім як закликати: Виходь та голосуй!", - повідомила мені Роблес, описуючи свій досвід балотування на посаду мера міста. Колись цю функцію могли виконувати газети. Сьогодні, можливо, це міг би бути Інтернет. Але, хоча середня школа та декілька підприємтв у місті мають швидкісний Інтернет, більгість жителів округу Джонс мають дуже повільний dial-up доступ, або взагалі його не мають. Лише декілька людей заходять на офіційний сайт міста, який не дуже часто оновлюється. Але слово про кандидатку Роблес дісталося Даррелу Беллу, який керує автомайстернею "Куточок Белла", успадковану ще від батька.
"I went to Bell's Corner to have my car worked on, and Darrell was, like, 'Hey, I heard that you're running.' And I'm, like, 'I haven't even told my husband or my parents—and my parents live right down the road.' And he goes, 'Don't worry, we'll talk to people.' " Twenty-five people voted; all but one voted for Robles. Now, she said, "If I want information out, I send it to Bell's Corner. I also send it to the Filling Station"—a food pantry and a center for gossip—"and my contact at the post office, Dwayne. But that's only for Pollocksville. If I needed to get information to Maysville"—a larger town elsewhere in Jones County—"I don't know how yet."
"She's gonna learn a lot," Nancy Barbee told me, when I relayed the story. Barbee is also on the town board. Her maiden name is Bender, and she's probably a distant relation of the mayor, she said. She grew up in Pollocksville, and taught in Jones County public schools for three decades. When we met, she wore red reading glasses tucked into short dirty-blonde hair, and jewelry from India, a country she first visited on behalf of the Rotary Club, which she has worked with for years. Barbee had agreed to drive me around Jones County, to visit, as she put it, "some local hangouts where we get our news." Bell's Corner was the first spot on our itinerary.
"It's harder for public officials to ignore things when they're in the news," Nancy Barbee, a town commissioner in Pollocksville, said. \ Photograph by Kennedi Carter for The New Yorker
Pollocksville was "a booming little place" in the fifties and sixties, when Barbee was growing up, she said. "Times change," she added, driving through the barely beating heart of town. It's still an agricultural area, but farming there is not as lucrative as it used to be. I asked Barbee to name the county's biggest business. She thought for a minute. "Well, it used to be the school-supply company, but it closed down. There is a marine—what was it called? Like, a metal place that was sort of stuck back in the middle of nowhere." Even Mayor Bender's family business, a grocery store, had moved to a neighboring county.
When Florence hit, Barbee said, members of the media came from elsewhere to cover the storm. "We had CBS, NBC, BBC, all those major channels." This helped with the initial recovery. "It certainly let people know all over the country and all over the world, 'My God, look what happened here in this small little town,' " Barbee said, adding, "It's harder for public officials to ignore things when they're in the news." Now, she went on, "we don't have news reporting on a regular basis here to tell the ongoing story of the recovery, or to hold elected officials in check, or anything else." Barbee praised the mayor for procuring grants to rebuild after Florence, but she had concerns about his use of some of these funds. "He took sixty-seven thousand dollars to clean that building out," she said, referring to the old town hall, "without any board approval." The mayor's office was also in the former train depot. "That really perturbed us. A thousand dollars is one thing. But sixty-seven thousand is another. We may have used it for something different." She added, "I'm not saying he's doing anything illegal. But he tells you part of the story—the part he wants us to know."
At Bell's Corner, Darrell Bell, a man in his sixties with a mustache and a mischievous smile, sat behind a cluttered desk, feeding a piece of bread to an area dog. I took a seat under a mounted deer and a sign that read "it is what it is." Bell told me that he'd begun working there in 1973, fixing cars, selling junk food, and providing information. "We have quite a few folks gathered around here," he told me. "They'll be ganging up here shortly. You can't get in here sometimes. Customers, acquaintances, yadda yadda. Some of the board hangs out in here. The mayor. Town employees. They meet here. Everything is unofficial. Just local folks."
Bell started telling stories about the old days. His father used to sell "liquor by the drink in the back room, illegally," he said. "The sheriff would come by—he'd give him a drink. Then the sheriff would continue on to Trenton," the county seat. "That's just the way it was. Everybody was O.K. with it. You can't do that now." During Hurricane Florence, Bell said, he gave away all his snacks, drinks, and useful supplies. "Even to a neighbor lady who don't like me for some reason," he said.
One of Barbee's fellow town commissioners, Mike Duffy, walked in, and was followed shortly by another, Ellis Banks. Three-fifths of the town board was now present.
"I can get the mayor here if you want him," Bell said. "He come here the last couple of days, scolded Mike a little bit."
Darrell Bell and his wife outside Bell's Corner, an auto shop where some Pollocksville residents go to get their news \ Photograph by Kennedi Carter for The New Yorker
Duffy and Barbee chatted about the previous night's meeting, then Duffy got up to leave. ("Darrell, I'll bring you a dollar later," he said, for the diet soda he'd had.) I brought up the subject of newspapers with Bell and a local man, named Jimmy, who'd stopped in.
"Obituaries," Bell said. "That's the first thing I look at."

Jimmy nodded. "Keeping up with who's died."

Bell wasn't sure there was much more to say on the subject. "Do you believe everything you read?" he asked. "What's the truth? Who wrote it? Where'd they get their information from? It'd be better if I knew the person."
Bell and Jimmy mused about the few run-ins they'd had with major media. "I was on Fox News during the hurricane," Bell said. He added, "If you're in Miami, Florida, and you see someone from Pollocksville, North Carolina—they don't really know us or really what's going on. But it's good to know that's happening, I reckon."
Jimmy, like Bender and Bell and Barbee and both of the other board members, is white. Later, I asked Alice Strayhorn, who's African-American, whether she got any news from chatting with people at Bell's Corner. She told me it was a mostly white crowd there. "I just get my car done and be on my way," she said.
Barbee and I got in her car and drove a quarter-mile down the road to the Filling Station, which occupies the old Jenkins Gas building. It's a charitable operation started by members of Pollocksville Presbyterian. The chair of its executive board is a peppy woman named Mary Ann Bender LeRay, who, when we stopped by, had gathered with a half-dozen staff and volunteers in a back room filled with food items being readied for distribution. "This has been a watering hole in the past couple years," LeRay told me, "especially after the hurricane—since we didn't get flooded. So, of course, you'll be talking and sharing here."
Ronnie Huffman, the site manager, who is in his seventies, told me, "The story of the rebuilding of this town—which may never be rebuilt back like it was—that's a lot of what we talk about here." The group nodded in unison.

As we left, Barbee said, "That's about the best news source we got."
It hasn't always been this way in the United States, or in eastern North Carolina. In the nineteen-forties, Jones County had a newspaper of its own, the Jones Journal, which came out on Thursdays, and was later replaced by the Jones County Journal. Its slogan, "A Better County Through Improved Farm Practices," gives a sense of its concerns. A typical front-page headline, from 1954: "Fertilizer Supply Adequate; Farmers Urged to Buy Early." It wasn't all farming news: there were feel-good pieces ("Spaniel Saves Family of Six," 1954) and the odd crime story ("Double Murder Claims Jones Native and British Born Wife," 1956). It was, as even a quick sift through the archives reveals, written for a white audience ("Happersville Negress Kills Mate on Sunday," 1956).
Back then, Barbee told me, she saw one reporter often. "He came to my mother's house every Saturday," she said, "and my mother and grandmother would give him the local news." They discussed "who had passed away, who was getting married, what was going on with the Daughters of the American Revolution or at church." Barbee "loved him dearly," she said, "because he always brought me peanuts or candy." She called this system "country news."
The Jones County Journal folded in the early seventies. In 1976, a man named Reuben Moore, who'd created the Pender Post in neighboring Pender County, founded the Jones Post, with the slogan "Bringing Country Journalism Back to the Country." By "country," he meant the rural places, Lois Simpson, an early staffer at the paper, told me. I met Simpson, now seventy-one, at her home, where she subsists as a farmer and a writer with her husband, who, in the other room, watched a national broadcast from ABC News as we talked. Pushing aside stacks of old newspapers, V.H.S. tapes, and a lazing dog, Simpson sat down on a fraying couch. "I don't live like other people," she said, laughing.
The Jones Post ranged from eight to sixteen pages and ran every Thursday. The front page offered county news; the second page was for obituaries; the third showed local news; the fourth and fifth had church news, Bible verses, and a Biblical cartoon; the sixth offered recipes; the seventh printed classified ads; and the remaining pages had editorials, TV listings, and more local news. It was produced by a skeleton staff in an old high-school building in Trenton, Simpson told me. For a time, she was the editor. "I got paid two dollars an hour for forty hours when I worked about a hundred twenty, and my husband had to do all the photography in the darkroom-bathroom, and sometimes my in-laws had to drive the paper to places and my kids frequently worked for nothing," she said. "But that's what it takes to get a paper going."
Simpson would report from county-commissioner and county-administrator meetings. "They were doing a lot of stuff they shouldn't be doing," she told me. Her reporting was responsible for one commissioner and one school superintendent leaving their posts, she said, "and about three or four boards of education being moved on and three or four commissioners being moved on." She smiled. "If they got up there and said something completely dumb and you put that in the article, then, next election time, they went out the door." She added, "I did a lot of tail-burning, which I'm probably sorry for, because I've paid all these years for those stories."
"We got officials here think they can get away with things."
sondra ipock riggs, former reporter for the jones post
A few miles outside Pollocksville, at a ranch-style brick home that sat behind more Christmas decorations than I'd ever seen in a single yard, I met another of the paper's early staffers, Sondra Ipock Riggs, now seventy-six. As we spoke, a radio played Christmas songs and a crime show was on the TV. "I'm a go-getter," Riggs said, recalling her reporting days. "I fuss, cuss, and if they don't do right I'll raise hell." She added, "I don't kiss tails—I kick asses." A pistol lay on the table beside her easy chair; she's kept it close since her husband died, a few years ago. "If you're a news reporter and you're printing the news, you're a troublemaker around here," she said. "They called me the blonde-headed vigilante bitch because I turned in the barge." In 1987, a garbage barge that had originated in New York was poised to dump three thousand tons of trash in Jones County, until Riggs and others began reporting on it. "That was the biggest news to ever come out of Jones County," she said. Dan Rather called it "the most-watched load of garbage in the memory of man." Riggs said, "When I got on the barge, it was cans with toxic material, maggots running off it. You just don't know. I raised mortal hell."
In the late eighties, Simpson and Riggs collaborated on a story that led to their firing, they told me. "The final straw came when we did a story on a county commissioner who had done all kinds of underhanded stuff," Simpson said. Neither could recall exactly what this stuff was; the commissioner in question died in 2013. Simpson told me that he was one of the paper's important advertisers, and that when Moore saw the story he "threw a fit." (Moore died in 1988.)
After leaving the Jones Post, Riggs became a county commissioner—she's served on the board for the last twenty-five years. Simpson ran for local office, too, though she didn't win. She has worked as a dispatcher for the sheriff's office, a farmer, a housecleaner, a fruit-stand operator, a G.E.D. and E.S.L. teacher, and has tried to write novels. Locals still occasionally bring her stories that they hope she'll tell, she said. "Some years ago, they brought a landfill half a mile outside of Maysville and put it on top of unmarked slave graves," she told me. "It's awful. I blame me for not getting it done. I would have burnt some ass. But I stay preoccupied a lot of times chasing money to pay the light bill."
She rummaged through a nearby stack of papers and handed me a copy of the Jones Post from the summer of 2018, one of the last editions she'd seen. The first page said it cost fifty cents. A front-page story about the school dress code ran under the byline "Jones County Schools." Simpson shook her head. "Most stories have nothing to do with Jones County," she said.
Simpson told me that she was skeptical of a lot of what she sees now. "Not everything that's printed is true," she said, and TV wasn't much use, either. "You've got people who sit down and suck the whole mess up and never dig into what is true. They just swallow it." Riggs told me, "I watch the weather, mainly. I take the Sun Journal, but it doesn't tell you much about Jones County. I'm thinking about quitting it. What you gonna do when they don't print about your county? We have five hundred square miles. We got officials here think they can get away with things. Not advertising jobs, picking who they want." She went on, "It's very important for me, honey, to know the news of the county, the state, and the country you live in. Otherwise, we wouldn't have a country, baby."
Pollocksville's town hall was a refurbished train station, originally built in 1893. It was nearly destroyed by Hurricane Florence \ Photograph by Kennedi Carter for The New Yorker
The Jones Post still exists, technically. Its publisher is a Gannett executive named Mike Distelhorst. "It's more of a courtesy, in terms of providing some content to that group of people," he said, referring to the residents of Jones County, "not what I'd consider a traditional newspaper." Distelhorst is based in Wilmington, about seventy miles away. When I reached him, on the phone, he couldn't tell me the weekly page count of the Jones Post, or provide distribution data, or give me the names of any of the paper's past employees. He did know that it currently has no dedicated staff. He told me to talk to Chris Segal, who edits the three Gannett papers in neighboring counties.
The Jones Post, Segal told me, is run out of the Kinston Free Press newsroom. In Segal's view, the towns in Jones County don't have local concerns as much as proxy concerns—people in Pollocksville, for instance, "really are New Bern people at the end of the day," he said. The Jones Post occasionally has "unique content," he noted, such as jury-duty lists. "The nonprofits will contribute some things, too," he said, referring to press releases reframed as stories. I asked Segal if the paper could serve as a civic watchdog, covering crime and corruption. "Our reporters are keeping an eye on those things," he said. He added, "We called the Sheriff last week. He still hasn't scheduled an interview with us, because he's so busy."
Segal's predecessor was a man named Bryan Hanks, who worked at the Gaston Gazette and the Shelby Star before becoming editor of the Free Press, in 2002. ("He's No. 1," Riggs told me, of Hanks, calling him "the most honest news reporter, and fair, that I've ever seen in my life.") When I arrived at Hanks's comfortable brick home, in Kinston, he was setting up a mike in his living room, to record a weekly sports-radio podcast—"a loving ripoff of Bill Simmons," he said. Hanks grew up in the northwestern part of the state. He's large and loud, and very fond of the word "dude." When he began editing papers in eastern North Carolina, he said, "I went as far as to research how many stoplights there were. Well, I got in my damn head that there was only one stoplight in Jones County. And I wrote this whole column about that. You would not believe all the angry calls. 'You're calling us a one-stoplight county, and there's actually two!' People still call me the one-stoplight guy." During his run as editor of the Jones Post, the paper won two North Carolina Press Association awards, in the column and spot-news categories. It often ran twelve pages, including at least "one fresh story" on a local sports team, school event, or political function, plus the stories from neighboring papers. "It was kind of a feel-good paper, dude," he said. But the newspaper business was in free fall. The staff of the Free Press shrunk from twenty-three to six, and then two. (There are also a few part-timers now, Segal told me.) They struggled to cover Kinston, let alone Jones County. Hanks quit in 2016.
After leaving the Free Press, Hanks collaborated with B. J. Murphy, a thirtysomething social-media entrepreneur, on an Internet-based experiment in local news. The Neuse News—the name comes from a river that joins the Trent at New Bern—is online-only and ad-supported, and covers three counties, including Jones. Its slogan is "Hyper-Local News with No Pop-Ups, No AP News and No Online Subscription Fees. No Kidding!" It has around four thousand daily e-mail subscribers in the tri-county area, Murphy said. He has two full-time employees—who also work for Magic Mile Media, Murphy's social-media consultancy—and a handful of contracted writers, videographers, and photographers. In October, 2018, after Hurricane Florence, the Neuse News helped to organize a forum for candidates running for the Jones County board of education and the county's board of commissioners. (A post with videos from that event is the most recent piece on the site related to Jones County.) Murphy is a former Republican politician—when he was twenty-nine, he became Kinston's youngest-ever mayor—and the site has a detectable conservative slant, as he does. Still, when an opinion piece criticizing Donald Trump sparked angry comments from readers, he published a blog post on his own site defending the need to listen to different perspectives, more or less. "I just think more people need Jesus and need to stop worrying about the national political scene," he wrote. "There are more important issues."
Photo 1: "If you're my age, you really can't make it around here," a twentysomething resident of Jones County said.

Photo 2: An abandoned car outside Bell's Corner.
Photos by Kennedi Carter for The New Yorker
Опубліковано на сайті The New Yorker 27 січня 2020 року / текст перекладено на українську та адаптовано bravo!pravo
URL of original: https://www.newyorker.com/news/the-future-of-democracy/the-right-to-listen