Генпрокуратура прослуховує Київстар?

26 вересня 2017 року інтернет-видання страна.ua опублікувало матеріал під заголовком “Суд зобов’язав Київстар відкрити доступ для Генпрокуратури до дзвінків клієнтів. Компанія оскаржила це рішення”. В статті, яку репостнули такі видання як МінФін, Кореспондент.нет, РІА Новини та ін.,  зазначено: “Печерський районний суд фактично зобов’язав оператора мобільного зв’язку Київстар відкрити доступ слідчим до всього обладнання компанії з метою отримання будь-якої інформації щодо телефонних розмов та кореспонденції”  Джерелом такої інформації було вказано публікацію адвоката Олега Бабича у Фейсбук:

По-перше, відповідь на запитання, що міститься в назві цієї статті: Ні, це не правда. І ось чому. Єдиним документом, на який посилався автор, а потім і ЗМІ – була ухвала Апеляційного суду міста Києва (див. – рішення у реєстрі). З цього документу нам стає відомо, що дійсно існує кримінальне провадження від 17 листопада 2016 року за фактом створення злочинної організації (стаття 255 Кримінального кодексу України), в рамках якого Печерським районним судом м. Києва за клопотанням слідчого Генпрокуратури було накладено арешт із забороною будь-яким службовим особам Київстару розпоряджатися всіма носіями інформації (жорсткі диски, сервера, тощо) в частині знищення, пошкодження, зміни, перетворення інформації за період з 29 листопада 2013 року по 16 березня 2014 року.

Враховуючи вищезазначене, такий оперативний захід не можна вважати “прослуховуванням” або “зняттям інформації з каналів зв’язку”, оскільки він стосується конкретного періоду у минулому, а саме періоду з 29 листопада 2013 року по 16 березня 2014 року. Тепер детальніше. Дійсно у січні 2017 року Генпрокуратура формально отримала доступ до інформації за період з  листопада 2013 року по березень 2014 року, а саме до наступних абонентських даних клієнтів Київстар:

– про вхідні і вихідні з’єднання всіх абонентських номерів на території України із зазначенням дати та часу таких з’єднань, тривалості, абонентських номерів, з якими вони відбулись, а також серійного номеру мобільного пристрою (IMEI – міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання), з яким використовувались зазначені абонентські номери;
– про відправлені і отримані текстові та інші повідомлення (SMS-повідомлення, MMS-повідомлення) з цих номерів із зазначенням дати та часу відправлення, одержання, абонентських номерів, з яких вони надійшли чи на які направлялись;
– про місця знаходження абонентських номерів із зазначенням адрес базових станцій (споруд зв’язку), азимуту та дистанцій до них під час телефонних з’єднань та одержання, відправлення повідомлень.

Але про що говорить нам цей період? Це період Революції Гідності. В січні цього року Печерський районний суд міста Києва задовольнив клопотання слідчого Генпрокуратури – наклавши арешт і заборонивши всім операторам мобільного зв’язку розпоряджатися абонентськими даними за період з 29 листопада 2013 року по 16 березня 2014 року. Проте, ухвала значною мірою була написана не чітко, хоча саме санкції щодо втручання в приватне життя осіб мають бути особливо конкретизованими (задля обмеження зловживань з боку влади). Київстар звернувся із проханням надати роз’яснення до суду першої інстанції, але суд першої інстанції у цьому відмовив. Після цього Київстар оскаржив цю відмову у апеляційному суді, який, в свою чергу, погодився із апелянтом і додатково заначив, що відмова у наданні роз’яснення є не лише незаконною із підстав необгрунтованності, а ще й через те, що ухвалював її не той суддя, який приймав рішення щодо накладення арешту. Саме цей документ було поширено в ЗМІ.

Стаття 31 Конституції України. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Можна довго сперечатися щодо того, наскільки було дотримано судами принципу пропорційності у цьому випадку. Але й треба розуміти, що Конституція і закони України передбачають можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності. В той же час, наше право, гарантоване статтею 31 Конституції, означає, що будь-які органи влади мають утримуватись від будь-якого свідомого втручання в комунікацію приватних осіб, зокрема з метою його обмеження чи перешкоджання, а також відповідно до позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції має вживати заходів для запобігання будь-якому незаконному перехопленню кореспонденції чи зв’язку з боку державних органів чи інших приватних осіб.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на повагу до приватного і сімейного життя.

  1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
  2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Щоб втручання у права, гарантовані статтею 31 Конституції та статтею 8 Конвенції, було виправданим, необхідно, щоб воно здійснювалося на підставі закону, переслідувало законну мету та було необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети. “Необхідність у демократичному суспільстві”, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, означає дії, якщо вони мали місце для реагування на нагальну суспільну потребу та якщо застосовані заходи були пропорційними цілям, що переслідувалися. Такі обмеження мають спрямовуватися виключно на досягнення правомірних цілей, – ефективного розслідування трагічних подій Революції Гідності. Таким чином, початок такого обмеження прав громадян має бути пов’язаний із порушення нормального стану речей у суспільстві, а закінчення такого обмеження з відновленням цього стану, – що також прямо кореспондується із необхідністю проведення ефективного розслідування цих трагічних подій в межах розумних строків. Проте, ефективність цього розслідування під великим питанням вже з самого початку – чому такі заходи було вжито лише майже 3 роки потому? Адже, доцільність їх вжиття прямо пропорціна втраченому розслідуванням часу. І чому вони були вжиті у такий спосіб, що за відсутності належного роз’яснення їх фактично неможливо виконати – з практичної точки зору виходить, що “ефективне” слідство не здатне навіть дослідити потенційні докази, що були здобуті ціною обмеження прав стількох громадян.

Необхідно розуміти, що хоча суспільний інтерес у ефективному розслідуванні подій Революції Гідності може переважати над правами, які обмежуються внаслідок такого розслідування, – це лише тому, що суспільство дає на це згоду і це покладає додаткову відповідальність на правоохоронні органи.

* В той же час, відповідно до даних, що були оприлюднені офіціними представниками Апеляційного суду м. Києва лише у Києві в 2016 році, судом було задоволено 31, 985 клопотань на проведення негласних слідчих дій (для порівняння у 2015 – 24, 433). Недосконале законодавство України, що регулює відповідні слідчі дії, майже у кожному з таких випадків породжує порушення прав людини, які вже не корелюється із поняттям “необхідності у демократичному суспільстві”.


Автор: Кирило Пасенюк, адвокат, Партнер юридичної групи Фірма