Про судову реформу, яка знову і знову!

b!p
fb link: here
15/10/19 by Kyrylo Paseniuk
Президент України Володимир Зеленський підчас пресмарафону висловив сподівання, що законопроект щодо судової реформи найближчим часом розглядатиметься в Раді. "Немає довіри до суддів ... Тобто в цілому нам просто необхідно змінити суддів. Не всіх, там будуть конкурси, хтось пройде, хтось ні. Але має зайти молода кров, інакше в цьому вигляді в нас вироків нормальних не буде...", - сказав Президент, наводячи приклад нещодавнього процесу з обрання запобіжного заходу пану Микитасю.
Відштовхуючись від слів Гаранта хочемо запросити вас до ретроспективного огляду результатів судових реформ в Україні за останні 28 років. Це буде незабутній «тріп» по хвилям нашої пам'яті, який в результаті може звести до думки, що в більшості випадків такі «реформи» проводились не концептуально і планово, а завжди були продиктовані «політичними доцільностями» і примхами тих, хто був при владі.
І якщо дійсно починати з початку, варто згадати Концепцію судово-правової реформи 1992 року, в рамках реалізації якої у 1992-1995 роках було прийнято цілу низку законопроектів, які по-новому врегульовували багато питань судоустрою і суддівського врядування. Поступово, радянська трьохланкова система судів оновлювалась не даючи при цьому збоїв. З прийняттям Конституції 1996 року ця Концепція втрачає свою актуальність, і щось іде не так...
Так, можливо, саме з цього ж моменту і починаються головні проблеми судової системи України, оскільки новою Конституцією для розбудови її оновленої версії було відведено всього 5 років, протягом яких ніхто нічого так і не зробив! І вже в останній рік, протягом одного лише червня 2001 року було проведено «малу судову реформу», яка стала каталізатором проблем, які ми спостерігаємо і сьогодні. Необхідність запровадження прогресивних інституцій (апеляція, касація, адміністративна юстиція) була і залишається беззаперечними, проте спосіб, у яких вони були введені (без перехідних періодів чи поетапності), призвів до перевантаження Верховного Суду України десятками тисяч справ зі всієї України ???? Це дивовижний показник, якщо його порівнювати із «судовою системою здорової людини» на Заході, у касаційному суді якої може перебувати всього декілька десятків важливих справ, для того щоб найповажніші із суддів формували з них узагальнюючу практику і радили першим інстанціям як правильно застосовувати норми права у специфічних випадках. Виправлення судових помилок є задачею апеляцій, які задля цього і були створені. Але в Україні ж нерідко можна зіткнутися із ситуацією, коли в одній справі всі три інстанції, немов суди із незалежних одноланкових систем, приймають «своє» самостійне рішення.
Однак, і в подальшому «судові реформи» не переймалися процесуальним законодавством, яке б могло вплинути на розвантаженням судів всіх інстанцій. А в 2001 році під гаслом реформ розпочалася «війна» проти Верховного Суду України. Спочатку в законопроектах пропонували скоротити кількість суддів до 25-27 суддів, потім в законах - до 45-47. А вже у 2016 році почалася війна уже із всім судовим корпусом, що призвело до добровільного звільнення сотень професійних суддів. В рамках цієї реформи також було скорочено всіх суддів Верховного Суду України, і вже до «нового» просто Верховного Суду набрали інших (можливо кращих?), але вже 200 суддів. Суддів у єдиній касації побільшало (хоча якщо порівнювати із кількістю суддів у ліквідованих спеціалізованих касацій - поменшало), але чи вирішила ця «судова реформа» ситуацію із завантаженістю судів? Ніт ???? Незважаючи на позитивні кроки, реформа призвела до масового добровільного звільнення професійних суддів. А Президент, тим часом, роками умисно не підписував сотні указів про призначення і переведення суддів, в результаті чого у 2018 році більше 20 районів України залишились без суддів взагалі (читай - позбавлені доступу до суду), а деякі навіть столичні суди мали всього одного-двох суддів, які мали право «відправляти правосуддя», але були фактично завалені справами. І тим часом.. справи не розглядались, а накопичувались
Сьогодні ж Верховна Рада України розглядає нову пропозицію, - скоротити кількість нещодавно «створеного» Верховного Суду вдвічі, - до 100 суддів. І аналогічно до того, як це було в новітній історії України, ніхто не переймається процесуальним законодавством і не згадує про десятки тисяч справ, що накопичувались і накопичувались у касації в результаті багаторічних ліквідацій та реформувань. А поки схоже, що сьогодення приготувало цим справам новий «перерозподіл» між суддями, які відкриють їх, у кращому з випадків, у вдвічі більш «нескоро» (запропонований Президентом Зеленським законопроект #1008 змінює ВККС, але залишає незмінним ВРП, та вдвічі зменшує «новий» суддівський корпус Верховного Суду). Відповідно до заяви тимчасово повіреної у справах представництва ЄС в Україні Анніки Вайдеманн:
"ЄС неодноразово висловлював свою позицію щодо судової реформи. Ми чітко та неодноразово комунікували наше занепокоєння з приводу законопроєкту №1008. Зокрема, положення, що стосуються Верховного суду, суперечать європейським стандартам і можуть підірвати незалежність судової системи"

Annika Weidemann
FYI: Відповідно до даних за 2018 рік Верховний Суд з 150 000 справ (з яких 76 000 «старих» накопичених) за рік розглянув лише 81 000 справ. Тепер ця гіпер-динаміка дещо спаде, але не через зменшення справ, а через зменшення кількості суддів.
Щодо справедливості: така перевантаженість справами та постійна «перетасовка» суддівських кадрів унеможливлює розгляд судом справи «в межах розумного строку», що у більшості випадків негативно відображається на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. Судове рішення, якщо воно було прийнято із суттєвим затягуванням та порушенням строків, апріорі не може вважатися справедливим у розумінні Європейського суду з прав людини. То ж, якщо ми «реформуємо» задля досягнення справедливого судочинства, виникає запитання: чому кожна влада ігнорує цю токсичну фабрику системної несправедливості?
Але саме відношення до цих справ і «нездорова» зосередженість на «роботі» з кадрами «останньої інстанції» і викриває істину мотивацію будь-якої влади у проведенні судових реформ: не зробити суди «ефективнішими та справедливішими», а зробити їх ще більш «контрольованими та залежними».
bravo!pravo
bravopravo.com
b!p