Конфлікт довкола знищеного графіті

Хронологія

На фасаді магазину “Емпоріум” в Києві під час Революції гідності з’явилися графіті із зображеннями українських письменників Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки. 2 вересня 2017 року стало відомо, що їх стерли.

Пізніше в мережі опублікували фото на якому стоїть людина, схожа на власника салону Емпоріум, поруч із іншою особою, яка зафарбовувала графіті.

Далі міністр культури Є. Ніщук повідомив, що знищення графіті є “неприпустимим та недалекоглядним”. Відомий у столиці куратор художніх проектів (в т.ч. муралів) Гео Лерос запевнив у тому, що художники відновлять графіті.

3 вересня 2017 року біля магазину “Емпоріум” пройшла протестна акція. Активісти (вірогідно, “Національний корпус” та “Січ”) розбили двері магазину, розмалювали вікна, закидали будівлю яйцями і підпалили автомобільні шини.

Крім того, активісти замалювали вітрини написами: “Нас не зітреш”, “п@#дуй в лубочную Москву”, “Тут був Майдан і він тут буде вічно”.

У зв’язку з цим Український інститут національної пам’яті звернеться в поліцію і Генпрокуратуру. Глава Інституту Володимир В’ятрович стверджує, що знищення графіті часів Майдану є актом вандалізму.

Трохи пізніше віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко на своїй сторінці в Twitter зазначив, що керівнику магазину елітних меблів загрожує кримінальна відповідальність за видалення графіті з фасаду будівлі.

Цього ж дня Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що за фактом пошкодження графіті було відкрито кримінальне провадження і додав, що бізнес власників “Емпоріум” чекають перевірки.

Правогляд

Щодо самих графіті

У 2014 році, під час Революції гідності, на стінах будинку за адресою: “м. Київ, вул. Грушевського, 4” дехто під псевдонімом #Sociopath залишив три трафаретні зображення.

Так, станом до подій лютого 2014 року відповідно до зведеного переліку (п. 97 – wiki) об’єктів культурної спадщини Печерського району зазначений будинок має назву «будинок секції суспільних наук АН УРСР, в якому працював український радянський мовознавець, академік І. Білодід» та віднесений до об’єктів культурної спадщини місцевого значення Печерського району, згідно із рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987р. рішення №1112 пам’ятка історії. Таким чином, на зазначену будівлю розповсюджується правовий захист, встановлений спеціальним ЗУ «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до частин 3, 4 статті 54 основного закону України, культурна спадщина охороняється законом та держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність.

Згідно з п. 3 статті 24 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», забороняється змінювання призначення пам’ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Окрім цього, відповідно до п.1 статті 46 вищезазначеного закону, за здійснення написів, позначок на нерухомому об’єкті культурної спадщини без письмового дозволу відповідного органу культурної спадщини, винні особи притягаються до адміністративної відповідальності відповідно до закону.

Хоча це і безглуздо, але важливо зазначити, що згідно з наявної у b!p інформації, автору малюнків не надавлося дозволу на здійснення відповідних малюнків жодним із уповноважених органів.

Таким чином, з правової точки зору, автором малюнків #Sociopath‘ом було здійсненно адміністративне правопорушення, оскільки ним в порушення п. 3 статті 24 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» було зроблено малюнки на об’єкті культурної спадщини, статус якого зафіксовано рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987р. рішення №1112. Теоретично, відповідно до ЗУ «Про охорону культурної спадщини», автора малюнка могли зобов’язати компенсувати витрати на приведення охоронюваного об’єкту у попередній стан.

Щодо знищення графіті

Так, станом після подій Революції гідності відповідно до Наказу Мінкульту від 15 жовтня 2014 року №869 “Про занесення об’єктів культурної спадщини до Дердреєстру нерухомих пам’яток України”, будинок за адресою: “м. Київ, вул. Грушевського, 4” було занесено до Держреєстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення але вже під назвою “Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року”.

Таким чином, люди, що у подальшому знищували відповідні малюнки, не тільки відновлювали попередній стан будинку, а ще здійснювали кримінально-карне правопорушення, але вже порушуючи охоронюваний комплекс будівель 1, 2, 3, 4 по вул. Грушевського (якщо не ставити під сумнів, що відповідні малюнки також входять до цього комплексу), занесених до реєстру нерухомих пам’яток України Наказом Мінкульту від 15 жовтня 2014 року №869.

Щодо активістів, які розгромили магазин, тут коментарі, мабуть, недоречні. Соціально-важливі конфлікти мають переводитися у площину суспільної дискусії, – і в цьому все добре виходить, але без вчинення кримінальних правопорушень, самоправства та самосуду. Про це, на мою думку, і була Революція гідності, – про цивілізаційний напрямок розвитку.

Враховуючи вищенаведене можна дійти висновку, що відповідно до ЗУ «Про охорону культурної спадщини» існувало два охоронюваних стани будинку №4 по вул. Грушевського у м. Києві.

Більше того, Наказ Мінкульту №869 та формулювання “Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року” навряд чи може вберегти нанесені на будинках малюнки, оскільки є дуже неконретизованою спробою охопити зону захисту культурної спадщини, фактично не описуючи їх об’єкти, а зазначаючи лише місцевість.

Зрозуміло, що особливістю творів образотворчого мистецтва є їх зв’язок із матеріальним носієм, на якому вони зафіксовані, але щоб їх захистити недостатньо лише внести цей матеріальний носій (будинок, у нашому випадку) до Держреєстру, особливо враховуючи той факт, що будинок і до цього був пам’яткою.

Беручи до уваги обставини конфлікту, необхідно зробити певні висновки: окрім того, що на державу дійсно покладено обов’язок здійснювати охорону культурної спадщини ефективним способом, на неї також покладено обов’язок вживати усіх розумних заходів для регулювання суспільних правовідносин, попереджуючи виникнення конфліктів та порушень громадського порядку. Виходячи з вищеописаного, виходить, що в дійсності для захисту витворів мистецтва, які мають особливе і реальне суспільне значення (і це вже не викликає сумніву через існуючий резонанс), та захисту громадського порядку, не було зроблено нічого окрім формального внесення зони (яка встановлюється чотирма будинками на вул. Грушевського) до реєстру.
Фізично не було встановлено жодної інформаційної таблички чи захистних засобів, що могли б сповіщати киян та гостей про культурну цінність зображень (здійснюючи при цьому просвітницьку функцію) і попереджати можливі правопорушення. І, на великий жаль, це стосуєтья інших пам’яток Революції гідності – держава не продовдить належної інформаційної політики, яка об’єднувала громадськість з трошки різними поглядами. Наслідком цьому – вуличні конфлікти, що підримуються радикалізованими групами. А це лише на руку нашому ворогу, який і так в цьому напрямку “не пасе задніх”.

   


               

Автор: Кирило Пасенюк, адвокат, Партнер юридичної групи Фірма

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.