Справа “Яценюк проти Росії”

27 березня 2017 року Єссентукський міський суд (Ставропольський край, Росія) заочно взяв Яценюка під варту. Як повідомила прес-служба суду, “постановою суду щодо Яценюка заочно обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, в зв’язку з тим, що його 21 лютого 2017 року оголошено в міжнародний розшук”. У повідомленні також зазначено, що Яценюк звинувачується в скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 209 КК РФ (участь у збройній групі (банді), п.п. “в”, “з”, “н” ст. 102 (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах), ч. 2 ст. 15, п.п. ” в “,” з “,” н “ст. 102 (відповідальність за підготовку до злочину і за замах на злочин – об’єднані з “вбивством”) КК РРФСР.

25 вересня 2017 року речниця колишнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка Ольга Лаппо на своїй сторінці у Фейсбук заявляє, що Арсеній Яценюк починає процес проти Росії у Європейському суді з прав людини:

Окремо Лаппо підкреслила: «Одразу наголошу, що нас не цікавлять процесуальні деталі, бо в Росії відсутнє правосуддя як таке. Нас навіть не цікавить остаточне рішення путінської репресивної «судової» машини. Крапку в цій абсурдній справі поставить Європейський суд із прав людини».


Заява пані Лаппо, безумовно сповнена рішучості, але що міститься в ній окрім цього? Справедливо обвинувачуючи Росію у відсутності правосуддя, у своїй заяві пані Лаппо незрозуміло навіщо публічно нехтує правилами подачі скарги до Європейського суду, про що, варто зазначити, сама одразу ж і пише – “процесуальні деталі нас не цікавлять”. З точки зору здорового глузду звучить це доволі суперечливо , – тому давайте розбиратись. 

Відповідно до п. 1 статті 35 (Умови прийнятності) Конвенції про захист прав та основоположних свобод Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.

Відповідно до п.4 цієї ж статті Конвенції Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Таким чином, Конвенцією встановлена одна з умов прийнятності заяв до Європейського суду: вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту на національному рівні. Це принцип субсидіарності – Європейський суд надає можливість державам поновити порушені права особи силами власних правових систем. Так, для того щоб подати заяву до Європейського суду заявник, чиї права було порушено, має спочатку скористатися всіма ефективними засобами юридичного захисту на національному рівні (наприклад, “просудитися” в усіх судових інстанціях і отримати остаточне рішення).

Варто зазначити, що Європейський суд у більшості своїх рішень обмежується тлумаченням і застосуванням норм Конвенції, а не внутрішнього законодавства держав. І це тому що Європейський суд розуміє, що захист прав та свобод є, передусім, обов’язком держав-підписантів Конвенції, а він, в свою чергу, є лише додатковою гарантією такого захисту.

З огляду на те, що скаржників “процесуальні деталі не цікавлять” і вони не будуть “нікому й нічого доводити на території РФ” можна із великою долею ймовірності передбачити результати такого рішучого випаду. Якщо представниками пана Яценюка на території РФ не буде пройдено всі судові інстанції, а також не буде вжито всіх розумних заходів в контексті його судового захисту, а не суто технічних – заява пана Яценюка буде визнана неприйнятною згідно із пунктом 1 статті 35 Конвенції. І, висловлюючись словами пані Лаппо, мабуть, саме таку «крапку в цій абсурдній справі поставить Європейський суд із прав людини». 

Таким чином, пану Яценюку та пані Лаппо наврядчи вдасться притягнути будь-кого до будь-якої відповідальності. Більше того, навіть за умови абсолютної перемоги у Європейському суді, не зовсім зрозуміло що саме малося на увазі. Навряд чи в результаті визнання Європейським судом прав пана Яценюка, такими що були порушеними та присудження йому справедливої компенсації, правоохоронні органи РФ притягнуть самі ж себе та суддів до будь-якої з видів відповідальності. Особливо, беручи до уваги той факт, що Конституційний суд РФ вже почав приймати рішення щодо необов’язковості виконання певних рішень Європейського суду.

Справедливим буде зазначити, що у деяких випадках скаржникам дійсно не потрібно вживати всіх заходів юридичного захисту, за умови що такі механізми захисту вже були визнані практикою Європейського суду неефективними.

Відповідно до статті 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, наприклад, відповідно до практики Європейського суду більшість ув’язнених осіб, що знаходяться в закладах пенітенціарної системи України, не мають ефективного засобу юридичного захисту від неналежних умов утримання – у їхньому випадку це скарга на директора департаменту пенітенціарної системи, яка майже завжди спускається до начальника тієї ж в’язниці. Оскільки, відповідно до практики Європейського суду, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці – у цьому випадку, як ви розумієте, механізм не спрацьовує навіть теоретично.

Відповідно до пункту 1 статті 6 (Право на справедливий суд) Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Проте, зовсім інакша ситуація із національними судами. Національні суди – це судова система держав-підписантів Конвенції, і, здається, жодного разу Європейський суд не вдавався до того, щоб визнавати судову систему будь-якої держави-учасниці такою, що в цілому не відповідає вимогам статті 13 Конвенції. Все ж таки, навіть суто з теоретично-процесуальної точки зору, національні системи судів як ніщо інше в правових системах держав забезпечують рівність, змагальність і прозорість при розгляді справ різних категорій. До купи ще є можливості апеляційного та касаційного оскарження рішення, з яким сторона по справі не згодна. Якщо ж і суди визнати неефективним способом юридичного захисту – мабуть Європейський суд має стати першою і єдиною інстанцією з розгляду всіх справ у такій країні.

Відтак, пані Лаппо та пану Яценюку не достатньо буде несправедливого рішення першої інстанції російського суду для того, щоб виграти справу в Європейському суді. Для того щоб констатувати порушення статті 6 Конвенції (право пана Яценюка на справедливий суд) його представникам все ж таки доведеться цікавитися судовими рішеннями, які приймаються в результаті розгляду його справи, і більше того – їм доведеться приймати активну участь у якості захисту проти очевидно абсурдного звинувачення. Тільки після того як ними буде вжито всіх розумних та ефективних засобів юридичного захисту, Європейський суд зможе визнати заяву пана Яценюка прийнятною та дійти справедливого висновку про те, що дійсно у цій конкретній справі мало місце порушення його прав.


Автор: Кирило Пасенюк, адвокат, Партнер юридичної групи Фірма